Національному спортивному комплексу «Олімпійський» у серпні цього року виповниться 92 роки. Дідусь, а як добре виглядає;) # ВідеоГід «Найкраща країна – Україна» розповість, як провінційний «Червоний стадіон ім. Л. Троцького »став головною спортивною ареною України.

Замість трибун – схили гори

Черепанова гора, біля підніжжя якої розташований «Олімпійський», – місце для спортсменів звичне. Ще в перші роки XX століття на місцевій майданчику почали грати в новомодний тоді футбол. Першими були офіцери гарнізону Київської фортеці. А у 1913 році тут вже проходили змагання першої Всеросійської олімпіади. Вона відбулася в Києві, зібрала кілька сотень спортсменів і небувалі на той час майже десять тисяч глядачів. Тоді вболівальники, до речі, могли лише мріяти про трибуни – спостерігали за змаганнями зі схилів пагорба.

Ідея будівництва повноцінного стадіону в Київській губернії з’явилася відразу після Ігор. Але Перша світова війна, а потім революція, поховали її майже на десятиліття. Арена з’явилася лише у 1923 році. Проект на 14 тисяч місць був розроблений молодим інженером Пільвінським. Для південної і східної трибун використали схили Черепанової гори, а північну і західну звели на купі звезених сюди і засипаних землею уламків будівель та іншого сміття. Стадіон урочисто відкрили 12 серпня, в той же день він прийняв змагання першої Олімпіади Київщини.

Красный стадион

Назвали його, як і все тоді, по-революційному – «Червоний Стадіон імені Льва Троцького». Щоправда, ім’я народного комісара військових і морських сил СРСР значилося в назві лише кілька місяців. Уже в 1924-му він став просто «Червоним стадіоном».

Трохи пізніше навколо поля облаштували бігові доріжки, побудували роздягальні та душові. У наступні кілька років він залишався найкращим у місті. Тут проходили найважливіші матчі, зокрема і за участю знаменитого київського… ні, не «Динамо». Нинішній лідер українського футболу з’явився тільки у 1927 році. Тоді ж головним футбольним клубом Києва був «Желдор». Не смійтеся, в той час любили скорочувати назви до абревіатур. «Желдор» – укорочений «Железнодорожник».

Відкриття – 22 червня 1941

У 1934 році Київ став столицею Української РСР. І треба було думати про спорудження більшої арени, відповідної столичному статусу міста. Спершу справа пішла добре. Провели конкурс, визначилися з проектом. Він передбачав будівництво не просто стадіону, а величезного «комбінату фізичної культури». Арена на ньому мала вміщувати 50 тисяч осіб і стати третьою за величиною в країні після стадіонів у Москві та Ленінграді. Але будівництво затяглося і завершилося лише у 1941 році. За цей час стадіон тричі (!) встиг змінити назву: у 1936 році був названий на честь генерального секретаря КПУ Станіслава Косіора, у 1938 році після визнання його ворогом партії став називатися «Республіканським стадіоном» і, нарешті, у 1941 році був названий на честь нового генерального секретаря КПУ Микити Хрущова.

Проект Республиканского стадиона

У комплекс тепер входили готель, спортивні зали, фізкультурний павільйон з роздягальнями, суддівськими кімнатами і лікарняними кабінетами. На трибуни вели широкі сходи з червоного граніту. Широка алея, засаджена кленами, оточувала всі 36 секторів стадіону. Поруч, біля підніжжя Черепанової гори, були збудовані майданчики для волейболу, тенісу, баскетболу та містечок. Трохи вище, на горі, були розташовані альтанки для відпочинку.

Відкриття оновленої арени призначили на неділю, 22 червня 1941 року. На ній мали зіграти київське «Динамо» і московський ЦДКА… Але в цей день фашистська Німеччина напала на СРСР, почалася Велика Вітчизняна війна. По радіо, до речі, тоді оголосили, що матч не скасовується, а переноситься, і буде зіграний в перший тиждень після війни. Його довелося чекати три роки.

Билет_1941

Невідкритому «Республіканському» вдалося уціліти. Арену не бомбили й не обстрілювали. Але все ж її довелося відновлювати після звільнення Києва – німці, ідучи з міста, захопили ажурні вхідні ворота й огорожу, зруйнували водогін, освітлення, радіомережу.

Відновлений стадіон був відкритий 25 червня 1944 року. Як і планувалося, «Динамо» зіграло з ЦДКА. З 22 динамівців, які мали брати участь у матчі 41-го на поле вийшли лише двоє. Результат зустрічі – 4: 0 на користь «армійців». До речі, квитки куплені до війни, були дійсні. Власників таких було небагато, і їх зустрічали оваціями.

І знову Олімпіада

Повністю стадіон був відновлений лише у 1949 році. У 50-ті з’явилися освітлення і табло. Останнього раніше не було взагалі. Результат матчу демонструвався за допомогою табличок, вивішених на спеціальних щоглах. При зміні рахунку працівники стадіону міняли їх вручну.

Перше табло було дерев’яним і мало чим за функціональністю відрізнялося від щогл. Після кожного забитого м’яча працівник стадіону все так само вручну міняв таблички. Через кілька років його замінили на сучасне, з електричними лампами і годинником посередині. А у 1963-му з’явилося електронне, привезене з Угорщини. Тепер глядачі могли бачити не лише рахунок і час, а й хвилини, на яких були забиті голи, а також прізвища їх авторів.

Республиканский стадион

У 1963 році – нова масштабна реконструкція. На арені з’явився другий ярус трибун, тепер вона могла вміщати 100 062 людини – максимум у своїй історії. Тоді ж над західними трибунами був побудований репортерський комплекс. Табло стало два. Обидва – нові, розміром 18х6 метри, показували час, дату, температуру повітря, назву команд, рахунок матчу і авторів забитих м’ячів.

У 1977 році, під час підготовки арени до літньої Олімпіади-1980 був побудований критий тенісний корт, де також можна було проводити змагання з гандболу та з волейболу. Два тренувальних футбольних поля, майданчик для метання диску, ядра, списи і молот. Крім того, з’явився лижний трамплін. Його через унікальну вантову конструкцію назвали літаючим.

Республиканский стадион

19 липня 1980 року відбулося урочисте відкриття Олімпіади, а наступного дня на «Республіканському» вже відбувся перший матч футбольного турніру Ігор. Загалом у Києві зіграли сім матчів – між командами Алжиру, Іраку, Іспанії, Коста-Ріки, НДР, Сирії та Фінляндії.

Після Олімпіади стадіон продовжив приймати головні спортивні події СРСР. Тут неодноразово грала футбольна збірна і знамените у 80-ті не лише у країні, а й у Європі київське «Динамо». Наприклад, усі домашні матчі переможного для себе Кубка Кубків 1985/86 років воно провело на «Республіканському».

Тканинний дах і заморожений газон

Свою сучасну назву «Олімпійський» отримав у 1996 році. Тоді ж задумали привести одряхлілу за без малого 20 років арену до сучасних міжнародних стандартів. Соромно було за дерев’яні лавочки, поле з лисинами, прогнилі бігові доріжки і відсутність покрівлі. На останню грошей не знайшли. А от з першими трьома пунктами впоралися. У 1998 році замінили покриття бігових доріжок і газон, з’явилися індивідуальні сидіння. Відтоді головний стадіон країни перестав бути «стотисячником». Його місткість впала до 83 тисяч людей.

Таким, як ми його бачимо зараз, НСК став у 2011 році, після реконструкції до Євро-2012. Місткість знову зменшилася – до 70 тисяч місць. Над чашею нарешті з’явився дах – суперсучасний, мембранний. Тобто – зі спеціальної напівпрозорої, дуже легкої, міцної, вогнетривкої і самоочищувальної тканини. Один квадратний метр її важить лише один кілограм, але витримує до 13 тонн навантаження. Газон для футбольного поля доставили зі Словаччини. Там його вирощували протягом двох років. І, щоб він не зіпсувався, везли до Києва у морозильних камерах.

Інфраструктура «Олімпійського» стала відповідати всім вимогам УЄФА до арен класу «Еліт» – з новими системами безпеки, відеоспостереження, збільшеною кількістю підходів та шляхів евакуації, інформаційно-комп’ютерними технологіями, ложею для преси на півтори тисячі місць і людей з обмеженими можливостями – на 150.

Реконструйований стадіон був урочисто відкритий 8 жовтня 2011 року. Подивитися грандіозне шоу зібралися понад 60 тисяч глядачів. Перед ними виступали Ані Лорак, Таїсія Повалій, Гайтана і Шакіра. Вона не тільки запалювала своїми хітами, а й провела майстер-клас з танцю живота і навіть запросила кількох прихильниць до себе на сцену.

НСК Олимпийский Шакира

Під час піротехнічного шоу перед концертом, до речі, на стадіоні трапилася мініпожежа. Над одним із секторів під дахом загорілася поліетиленова плівка. Люди, які сиділи під осередком займання, були евакуйовані, проте вже через кілька хвилин вогонь загасили, і їм дозволили повернутися.

А вже через кілька місяців тут відбулися ігри Євро-2012, в тому числі й фінал. 11 червня тут збірна України провела свій перший матч на чемпіонатах Європи та здобула свою першу перемогу – 2: 1 – над шведами.

НСК Олимпийский

Три факти про «Олімпійський»

1. Найбільший в Україні.

2. У 1992-1996 роках на території стадіону був базар. Він мав назву «Патент», тут торгували одягом і взуттям.

3. Вартість останньої реконструкції арени склала 570 мільйонів доларів. Для порівняння, вартість споруди з нуля «Донбас Арени» (відкрита двома роками раніше) обійшлася в 400 мільйонів доларів.

До речі, де біля «Олімпійського» знаходиться найкраще в Києві місце для фотосесій, розповів експерт шоу «Супермодель по-українськи» Сергій Нікітюк.

Фото: nsc-olimpiyskiy.com.ua. Відео: youtube.com/user/Olimpiyskiy/videos

, , , , , , ,